Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року

        Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основопо­ложних свобод (Рим, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною на­ціонального законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упро­довж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленого законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Недотримання строків розгля­ду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні право­порушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантова­ний статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Матеріали судової практики свід­чать про те, що основними причинами порушення процесуальних строків є недоліки в діяльності судів, пов’язані насамперед із незадовільною органі­зацією судового процесу. Є випадки, коли всупереч вимогам процесуаль­них законів і без будь-яких підстав для цього цивільні справи та кримінальні провадження призначаються до судо­вого розгляду з порушенням передба­чених законодавством строків, у тому числі й тоді, коли підсудні знаходяться під вартою.

Внаслідок недоліків, допущених при підготовці цивільних справ до судового розгляду, недостатнього вивчення матеріалів досудового роз­слідування при підготовчому прова­дженні, несвоєчасного повідомлення учасників судового процесу та інших суб’єктивних причин розгляд справ неодноразово відкладається. При цьому в судових рішеннях не завжди наводяться мотиви відкладення, за­значається дата нового розгляду.

В окремих випадках суди безпід­ставно відмовляють заінтересованим особам у праві на судовий захист у цивільних справах, наприклад шля­хом відмови у відкритті провадження у справі та повернення заяви.

Нерідко поверховий розгляд ци­вільних справ і матеріалів криміналь­ного провадження, ігнорування норм матеріального та процесуального пра­ва призводить не лише до скасування судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, але і до істот­ного порушення строків прийняття рішення по суті провадження, а при провадженні справ про адміністра­тивні правопорушення — до закриття провадження внаслідок закінчення строків притягнення до адміністра­тивної відповідальності.

Суди апеляційної інстанції та суд касаційної інстанції не завжди звер­тають увагу та не реагують на пору­шення судами встановлених законом строків розгляду справ.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що порушення строків розгляду справ зумовлюють і такі негативні фактори, як значне навантаження, перш за все на суддів першої інстанції, незадовіль­не матеріально-технічне забезпечення судів, недоліки в роботі підрозділів органів внутрішніх справ, несвоєчас­не виконання ухвал суду про привід осіб у кримінальному провадженні і у справах про адміністративні правопо­рушення, неможливість забезпечити участь адвокатів у судових процесах, тривалість часу, необхідного для до­ставки судових повісток про дату су­дового засідання тощо.

З метою забезпечення дотримання судами процесуальних строків розгля­ду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопору­шення, а також у зв’язку із виникнен­ням питань у судів при застосуванні деяких норм процесуального законо­давства, керуючись статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суд­дів», пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення:

1. При здійсненні правосуддя су­дам слід брати до уваги те, що відпо­відно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основопо­ложних свобод (Рим, 4.ХІ.1950) (далі — Конвенція) кожен має право на судо­вий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Відповідно до практики Європей­ського суду з прав людини, визначаю­чи межі перебігу таких строків, слід виходити з такого.

У кримінальному провадженні враховується як період досудового розслідування, так і період судового розгляду і апеляційного провадження. При цьому перебіг строків у кримінальному провадженні починається з часу, коли особі повідомлено про підо­зру або з моменту затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, а закінчується у мо­мент, коли вирок набрав законної сили або кримінальне провадження закри­то в цілому чи щодо конкретної особи.

Перебіг строків судового розгля­ду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухвалення остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа «Скопелліті проти Італії» від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25 берез­ня 1999 року).

Таким чином, згідно зі статтею 6 Конвенції виконання судового рішен­ня є складовою частиною судового розгляду, завершальною стадією судо­вого провадження. У зв’язку із цим під час розгляду питань про відстрочку, розстрочку, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішен­ня, а також під час розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність держав­ного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби судам необхідно дотримуватися вимог Конвенції щодо виконання судового рішення упродовж розумного строку (справи «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ромашов про­ти України» від 27 липня 2004 року, «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року, «Нечипорук і Йонкало про­ти України» від 21 квітня 2011 року та інші).

2.                   Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України (далі — ІДПК), Кримінальним проце­суальним кодексом України (далі — КПК), Кодексом України про адміні­стративні правопорушення (далі — КпАП), є обов’язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (на­приклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазна­чене є завданням цивільного судочин­ства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК).

Строки, що встановлюються судом (наприклад строк для усунення недо­ліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принци­пу розумності. Визначаючи (на влас­ний розсуд) тривалість цих строків, суду необхідно враховувати принципи диспозитивності та змагальності, гра­ничні строки,встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних про­цесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослі­дженні доказів тощо.

3.                   Розумним, зокрема, вважається строк, що є об’єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з ме­тою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європей­ського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його зна­чення для заявника (справи «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс Проти Греції» від 5 лютого 2004 року та інші).

Оцінюючи правову та фактичну складність справи, слід враховува­ти, зокрема, наявність обставин, що утруднюють розгляд справи; кількість співпозивачів, співвідповідачів та ін­ших учасників процесу; необхідність проведення експертиз та їх складність; необхідність допиту значної кількос­ті свідків; участь у справі іноземного елемента та необхідність з’ясування і застосування норм іноземного права.

При цьому судам слід виходити з того, що така обставина, як розгляд цивільної справи судами різних ін­станцій, не може сама по собі свідчити про її складність.

Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звер­нути увагу на те, що не можна покла­дати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбаче­них законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв’язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням кло­потань, оскарженням ухвалених су­дових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов’язків, наприклад ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.

Оцінюючи поведінку органів дер­жавної влади (насамперед суду), слід враховувати своєчасність призначен­ня справи до судового розгляду; проведення судових засідань у призначе­ний час; строки виготовлення суддею мотивованого судового рішення та направлення його особам, які брали участь у справі; повноту здійснення суддею контролю за виконанням пра­цівниками апарату суду своїх служ­бових обов’язків, у тому числі щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату та місце судового засідання; своєчасне виготовлення журналу судового засідання та про­токолу про окремі процесуальні дії; повноту і своєчасність прийняття суд­дею заходів щодо учасників процесу та інших осіб у сфері здійснення право­суддя, направлених на недопущення їх процесуальної недобросовісності і процесуальної тяганини у справі, зо­крема, щодо контролю за строками проведення експертизи; своєчасну видачу виконавчого документа та на­правлення його до органу, уповнова­женого виконати судове рішення.

Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід вра­ховувати важливість предмета розгля­ду та ступінь ризику для заявника, на­приклад, якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов’язані зі станом здоров’я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо.

4. Критеріями для визначення ро­зумності строків під час криміналь­ного провадження є складність кри­мінального провадження; поведінка учасників кримінального проваджен­ня; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень (частина третя статті 28 КПК).

З урахуванням практики Європей­ського суду з прав людини складність кримінального провадження визна­чається з урахуванням кількості підо­зрюваних, обвинувачуваних та кримі­нальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження; кількості учасників провадження (потерпілих, свідків тощо); правової кваліфікації кримінального правопорушення; на­явності на момент початку досудового розслідування відомостей щодо конкретної особи, яка ймовірно вчи­нила кримінальне правопорушення; характеру обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному про­вадженні; меж доказування; обсягу матеріалів досудових розслідувань, що об’єднані в одному провадженні; необхідності призначення експертиз, їх складності; обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для всебічного та повного дослідження об­ставин кримінального правопорушен­ня; необхідності отримання міжнарод­ної допомоги в рамках кримінального провадження тощо.

Оцінюючи поведінку учасників кримінального провадження, слід враховувати належне виконання ними своїх процесуальних обов’язків (зо­крема, щодо явки за викликом слід­чого, прокурора, судовим викликом; дотримання умов обраного запобіж­ного заходу; надання у передбачених законом випадках доказів тощо); існування випадків зловживання процесуальними правами тощо. При цьому слід враховувати, що викорис­тання процесуальних прав, зокрема заявлення клопотань, скарг, не може розцінюватися як перешкоджання здійсненню провадження, за винятком випадків, коли йдеться про зловжи­вання правом.

Оцінюючи спосіб здійснення слід­чим, прокурором і судом своїх пов­новажень, слід враховувати послі­довність та своєчасність здійснення процесуальних дій; наявність пері­одів бездіяльності (неактивності), причини якої мають з’ясовуватись у кожному конкретному провадженні; своєчасність повідомлення особи про підозру; обґрунтованість відкладення та зупинення кримінального прова­дження; своєчасність призначення кримінального провадження (кримі­нальної справи) до судового розгляду; встановлення випадків призначення судових засідань із великими інтер­валами чи зволікання з переданням кримінального провадження з одного суду до іншого; проведення судових засідань у призначений час; дотриман­ня строків постановлення суддею (або судом) мотивованої ухвали чи вироку і направлення копій процесуальних рішень учасникам судового прова­дження; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівника­ми суду своїх службових обов’язків, у тому числі щодо повідомлення учас­ників кримінального провадження про час та місце судового засідання; повноту та своєчасність вжиття слід­чим, прокурором, слідчим суддею, судом (суддею) заходів забезпечення кримінального провадження та інших заходів, спрямованих на недопущення недобросовісної поведінки учасників кримінального провадження; харак­тер та ефективність дій, спрямованих на прискорення кримінального про­вадження тощо (справи «Смірнова проти Росії» від 24 липня 2003 року, «Вітрук проти України» від 16 вересня 2010 року, «Юртаєв проти України» від 31 січня 2006 року та інші).

При цьому кримінальне прова­дження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розгля­нуто в суді першочергово (частина четверта статті 28 КІШ, справа «Тодоров проти України» від 12 січня 2012 року).

5. Враховуючи положення части­ни другої статті 157 ЦПК, суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п’ятнадцять днів, за наявності таких умов: а) у виняткових випадках, що визначаються обстави­нами, які утруднюють або роблять неможливим розгляд справи у вста­новлений строк (наприклад, хвороба сторони або судді; велика кількість до­казів, які слід дослідити; необхідність призначення експертиз і їх складність; велика кількість осіб, які беруть участь у справі тощо); б) за клопотанням сто­рони, а не інших осіб, які беруть участь у справі, зазначене не означає, що суд, виконуючи вимоги частини четвертої статті 10 ЦПК, не вправі поставити таке питання на обговорення; в) з урахуванням особливостей розгляду справи, які у кожному конкретному випадку визначаються правовою та фактичною складністю справи, об­сягом та специфікою процесуальних дій, необхідних для всебічного та пов­ного дослідження обставин справи, необхідністю отримання міжнародної допомоги тощо.

У разі подовження строку розгляду справи чи відмови суд постановляє мотивовану ухвалу, яка оскарженню не підлягає.

Повторне подовження строку роз­гляду справи законом не передбачено.

6. За результатами розгляду клопо­тання підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого про необхідність здій­снення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що перед­бачені КПК (частина шоста статті 28 КПК), прокурор виносить мотивовану постанову, а слідчий суддя, суд поста­новляє мотивовану ухвалу, в якій при встановленні підстав для прискорення кримінального провадження може бути вказано, у межах якого строку має бути здійснено кримінальне про­вадження або окрема процесуальна дія. При цьому слід виходити із недо­пустимості порушення процесуальної самостійності слідчого, незалежності та безсторонності суддів. Тому при розгляді такого клопотання проку­рор, слідчий суддя або суд не вправі вирішувати питання щодо достовір­ності та достатності доказів, надання переваги будь-якому з них; визначати, які саме процесуальні рішення мають бути прийняті при здійсненні кримі­нального провадження; вчиняти інші будь-які дії, спрямовані на втручан­ня до законної діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді або суду щодо здійснення кримінального про­вадження.

За відсутності підстав для приско­рення у такий спосіб кримінального провадження прокурор за результа­тами розгляду клопотання виносить мотивовану постанову про відмову в задоволенні клопотання, а слідчий суддя та суд — мотивовану ухвалу.

Копія постанови або ухвали на­правляється особі, яка звернулася із клопотанням. Постанова прокурора та ухвала слідчого судді, суду оскар­женню не підлягає.

7.                   Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки,» за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків.

Строки розгляду справи не можуть вважатися розумними, якщо їх пору­шено через зайнятість судді в іншому процесі, призначення судових засідань із великими інтервалами, затягуван­ня з передачею справи з одного суду до іншого у встановлених законом випадках, безпідставне задоволення необґрунтованих клопотань учасників процесу, що спричинило відкладення розгляду справи на тривалий час, від­кладення справи через її неналежну підготовку до судового розгляду, не­вжиття заходів щодо недопущення недобросовісної поведінки учасників справи тощо, оскільки наведені при­чини свідчать про низький рівень організації судочинства та безвідпо­відальне ставлення до виконання своїх обов’язків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-УІ «Про су­доустрій і статус суддів» за невжиття заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, суддю може бут^ притягнуто до дисциплінарної відпо­відальності.       ,

8.                   Відповідно до статей 55, 124 Конституції України кожному гарантується , право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У зв’язку із цим суди не повинні допускати випадків безпідставної відмови у відкритті прова­дження у справі або необґрунтованого закриття провадження у справі на під­ставі того, що справа не підлягає розгля­ду в порядку цивільного судочинства, а також фактів незаконного залишення заяв без руху, без розгляду, повернен­ня їх позивачам або необґрунтованого зупинення провадження у справах, оскільки це призводить до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справ.

9.                   З метою правильного і своєчас­ного розгляду цивільних справ, а та­кож з урахуванням завдань поперед­нього судового засідання, зазначених у частині першій статті 130 ЦПК, що по суті є завданнями з підготовки справи до судового розгляду, судам необхідно дотримуватися строків проведення попереднього судового засідання та виконувати у повному обсязі необхід­ні для кожної конкретної справи дії, передбачені частиною шостою статті 130 ЦПК, якщо спір не врегульовано до судового розгляду.

Судді повинні проводити ретель­ну підготовку справ до судового роз­гляду, оскільки недоліки і недбалість, допущені на цій стадії, можуть при­звести до порушення не лише строків розгляду справ, а й прав учасників судового процесу та ухвалення неза­конних і необґрунтованих рішень.

10.               У разі зупинення провадження у цивільній справі з підстав, перед­бачених статтями 201, 202 ЦПК, суду необхідно здійснювати контроль за припиненням таких обставин із метою недопущення фактів невиправданого збільшення строку знаходження справи у провадженні суду та з’ясування можливості відновлення провадження у справі (стаття 204 ЦПК).

11.              Судам слід дотримуватись ви­мог статей 277, 277², 278 КпАП під час розгляду справ про адміністративні правопорушення.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що статтею 277 КпАП встановле­но строки розгляду справи про адміні­стративні правопорушення і справа має бути розглянута навіть у разі порушення такого строку, а строки накладення ад­міністративного стягнення, передбачені статтею 38 КпАП, не можуть бути про­довжені. У зв’язку із цим підготовку до розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно починати у найкоротші терміни після надходження до судді протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.    

Суди не повинні ігнорувати факти недотримання встановлених КпАП вимог, що призвели до порушення строків накладення адміністративного стягнення. Ураховуючи, що КпАП не ! передбачено можливості винесення будь-якого процесуального документа за такі дії, судам слід реагувати, над­силаючи листи відповідним організа­ціям і посадовим особам, які можуть звернути увагу на зазначені факти.

У випадку порушення строків на­кладення адміністративного стягнен­ня суди повинні реагувати листами або відповідними ухвалами, надсила­ючи їх прокурору, який наглядає за до­держанням законів при провадженні у справах про адміністративні право­порушення (частина перша статті 250 КпАП, стаття 23 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру»).

12.               Перебіг строку розгляду справи про адміністративні правопорушення здійснюється за загальними положен­нями КпАП.

Норми КпАП не забороняють по­вернення протоколу про адміністра­тивне правопорушення, складеного не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог статті 256 цього Кодексу, вмотивова­ною постановою суду для належного оформлення.

У випадку відкладення розгляду справи про адміністративні правопо­рушення за клопотанням учасників судового розгляду строк накладення адміністративного стягнення, перед­бачений статтею 38 КпАП, обчис­люється починаючи з дня вчинення адміністративного правопорушення, а при триваючому правопорушенні — починаючи з дня його виявлення. Можливість зупинення цього стро­ку у зв’язку з перенесенням розгляду справи не передбачено, крім випадку, визначеного частиною четвертою стат­ті 277 КпАП.

13.               Звернути увагу судів на те, що стаття 268 КпАП передбачає можли­вість розгляду справи про адміністра­тивне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністра­тивної відповідальності, лише за наяв­ності у справі відомостей про належне повідомлення цієї особи про час і місце розгляду цієї справи та за відсутності її клопотання про відкладення розгля­ду справи. У випадках, передбачених частиною другою статті 268 КпАП, та інших випадках, передбачених зако­ном, явка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, до органу (посадової особи), яка вирішує справу, є обов’язковою.

14.              Судам необхідно дотримува­тись положень статей 314, 316 КПК, якими встановлено строк призначення підготовчого судового засідання та строк призначення судового розгля­ду, а також положення статті 318 КПК про те, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Крім того, судам слід дотримуватись вимог статті 382 КПК, відповідно до якої у разі спроще­ного провадження вирок ухвалюється у п’ятиденний строк із дня отримання обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному про­вадженні.

15.               Звернути увагу суддів на не­обхідність неухильного дотриман­ня положень статті 320 КПК щодо обов’язкового призначення запасного судді у кримінальному провадженні, для якого потрібний значний час для вивчення матеріалів справи. Питання про тривалість судового провадження та необхідність призначення запасно­го судді вирішується судом, що буде здійснювати провадження, одночасно з призначенням підготовчого судового засідання.

16.               Судам апеляційної та касацій­ної інстанцій слід чітко дотримуватись положень статей 297, 301, 303^і, 328, 331 ЦПК, статей 398, 401, 428, 430 КПК, якими встановлено строки відкриття апеляційного та касаційного прова­дження, підготовки до апеляційного та касаційного розгляду. Усі ці про­цесуальні дії необхідно здійснювати з таким розрахунком, щоб цивільна справа чи матеріали кримінального провадження було розглянуто по суті у розумні строки.

17.               З урахуванням того, що на до­тримання розумних строків розгля­ду цивільних справ і кримінальних проваджень суттєво впливає трива­лість часу знаходження справ у судах апеляційної та касаційної інстанцій, а щодо справ про адміністративні правопорушення — тривалість часу знаходження справ у судах, які здійс­нюють перегляд прийнятих постанов, судам слід забезпечити дотримання процесуальних строків, установлених процесуальним законодавством, для перегляду судових рішень в апеляцій­ному та касаційному порядках, а також для перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення.

18.               У разі виявлення під час апеля­ційного чи касаційного розгляду спра­ви фактів невиправданого порушення суддями процесуальних строків здійс­нення цивільного судочинства судам апеляційної та касаційної інстанцій необхідно застосовувати право на постановлення окремих ухвал (статті 320, 350 ЦПК).

 19. Судам у разі відкладення судо­вого розгляду справ через неявку про­курорів, адвокатів у судове засідання без поважних причин, несвоєчасну до виконання ухвал суду про привід осіб необхідно звертати увагу керівників органів прокуратури, кваліфікаційно- дисциплінарних комісій адвокатури, територіальних органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої сис­теми на такі факти, зокрема шляхом постановлення відповідних ухвал чи надсилання відповідних листів.

20.  Оскільки відповідно до пункту 7 частини третьої статті 129 Консти­туції України однією з основних за­сад судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, головуючий у справі має згідно з вимогами статей 197-200 ЦПК та статей 107, 108 КПК перевірити правильність і своєчас­ність оформлення журналу судового засідання та забезпечити своєчасний розгляд зауважень щодо нього і щодо технічного запису судового засідання.

21.              Судам необхідно суворо до­тримуватися вимог процесуальних законів про направлення справ до суду апеляційної чи касаційної інстанцій на наступний день (статті 296 ЦПК), через три дні (стаття 397 КПК) після закінчення строку, встановленого для апеляційного оскарження, чи негайно (на наступний день) у разі витребуван­ня справи судом касаційної інстанції (стаття 328 ЦПК, стаття 430 КПК).

22.               Судам апеляційної інстанції слід постійно аналізувати якість та своєчасність розгляду цивільних справ, кримінальних проваджень і справ про адміністративні правопорушення; вживати передбачених законом заходів щодо суддів, які допускають факти зво­лікання, що порушують права суб’єктів права на судовий захист та дискредиту­ють авторитет судової влади; регулярно узагальнювати практику дотримання судами процесуальних строків розгляду справ; аналізувати та усувати причини порушень строків розгляду справ.

23.               Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримі­нальних справ відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суд­дів» необхідно постійно контролю­вати дотримання строків розгляду цивільних справ, кримінальних про­ваджень і справ про адміністративні правопорушення судами цивільної та кримінальної юрисдикцій.

Під час надання методичної, прак­тичної допомоги та вивчення прак­тики застосування судами чинного законодавства суддям касаційної інстанції слід звертати увагу на до­тримання процесуальних строків роз­гляду справ, виявляти й аналізувати порушення, сприяти їх усуненню.